понеділок, 10 березня 2008 р.

2

Час від часу мені здається що я дійсно їду дахом. моє бажання роботи прости вбиває мене. іноді мені здається що в мене лише бажання працювати і все. розумієте? лише навязлива думка щодо праці. я "хочу працювати". я прокидаюся вранці з думкою - я буду працювати. я пю каву з думкою - ша допю та почну працювати.... і так весь день... я живі надією, думкою, бажанням працювати, і при цьому нічогісінько не роблю. коли я навчався в універі мені було легче - я працював. я був відповідальним. я мало ходив гуляти, в обід не лягав спати, бо треба було вчити уроки. я довго сідав за стіл, пив каву, потім чай, потім щось зїдав... дивився газету студентську, газету звичайну... обовязково дивився оголошення, номер свідоцтва про реєстрацію, прізвище головного редактора, наклад, типографію в якій надрукували номер і усе таке, що, блін, в біса нафіг мені не потрібно ніколи в житті і на тому світі. потім я дивився що мені потрібно зробити. зробити зараз, або потім, термінове, нетермінове і так далі. Я розумію що треба подивитися у вікно. Я роблю союі план роботи, все починаю працювати. О починаються новини. Потім вечеря. Блін, не встигаю, ну й роботки в мене. Так зараз швидко зроблю що там на завтра, а вже потім почну все як треба, ой, ну це можна завтра списати, а це вже десь я читав... Блін, уже друга ночі, пора спати... А завтра прокинуся - і почну зразу працювати...

Немає коментарів: